За розфарбованими стінами наших дитячих садочків не сміється дитинство
За розфарбованими стінами наших дитячих садочків не сміється дитинство.
Тут прихисток для сотень надламаних доль, надколотих сердець і натягнутих до неможливого людських нервів.
Тут люди, яким довелося збиратися поспіхом. Люди, у більшості з яких нема ані речей, ані коштів. А багатьом і нема куди повертатися.
І потвора війни не давала цим людям вибору, як туристичне агенство. Тому попри власні бажання ми всі опинилися тут і тепер.
Сталося так, що цьому горю людському мусять давати раду вихователі й учителі, кухарі й весь інший персонал на чолі з керівниками. На чолі з надзвичайними керівниками. І якщо після перемоги ми проводитимемо конкурси на посади, то в усі програми, положення й порядки потрібно буде включити найважливіший пункт - людяність.
Немає слів, щоб висловити вдячність освітянам Хустської громади (і не тільки), які мимоволі стали психологами й волонтерами.
Які готують, прибирають. Слухають, заспокоюють. Які тримають стрій і ховають біль, щоб не робити боляче іншим. Які безмежно скучили за дітьми, бо надсилають світлини з повідомленнями: «Це наші діти. Наші батьки. Наші коти і собаки».
Які повертають до життя тих, що виплакали всі сльози, і які - попри все - світять. І в цьому, напевно, сенс освіти.
Ні в кого з нас нема крил за плечима. Та є вибір - бути людиною. І саме тому за розфарбованими стінами наших садочків обов‘язково знову буде сміятися дитинство
https://olesya12142111.blogspot.com/2022/03/blog-post_13.html?m=0